Собрание материалов

Тема 1 Объект, предмет, структура и методология теории государства и права
Вопросы:
1. Теория государства и права: понятие и соотношение с другими науками
2. Объект, предмет и структура теории государства и права
3. Методология и виды методов теории государства и права

 1. Теория государства и права: понятие и соотношение с другими науками
1.1 Понятие теории государства и права
Русский писатель, лексикограф,² этнограф³ Владимир Иванович Даль (1801-1872) в 1863 г. определил термин «теория» как умозрение, умозаключение, заключение, вывод из чего-либо, не по явлению на деле, а по выводам своим.⁴ В свою очередь «умозренье», в представлении автора, есть заключение умственное, догадка ума.⁵
В настоящее время во многих современных словарях отмечается, что термин «теория» греческого происхождения и в переводе на русский язык означает рассмотрение, исследование.⁶
Теория

Глава 1 ЧТО ОЗНАЧАОТ ЧУДЕСА
1. Принципы чудес
1. Чудеса неразличимы по степени трудности. ²Одно не «больше» и не «трудней» другого. ³Все они по сути своей — одно и то же. ⁴Всякое выражение любви есть ее высшее проявление.
2. Чудеса как таковые не важны. ²Важен только их Источник, не поддающийся оценке.
3. Чудеса происходят естественно, как всякое выражение любви. ²Настоящим чудом является любовь, их вдохновляющая. ³В этом смысле всё, что исходит от любви, есть чудо.
4. Все чудеса означают жизнь, и Бог есть Податель жизни. ²Голос Его будет весьма определенно направлять тебя. ³Тебе будет сказано всё, что необходимо знать.
5. Чудеса суть привычки и должны происходить непроизвольно. ²Они не контролируются сознанием. ³Сознательно отобранные чудеса могут ввести в заблуждение.
6. Чудеса естественны. ²Если чуда не происходит, значит где-то допущена ошибка.
7. Каждый имеет право на чудо, но прежде необходимо очищение.
8. Чудеса исцеляют, поскольку они восполняют недостаток; они совершаются теми, кто временно имеет больше, для тех, кто временно имеет меньше.
9. Чудеса — это вид взаимного обмена. ²Как всякое выражение любви, чудотворное в прямом смысле, этот обмен изменяет физические законы на обратные. ³Чудеса приносят больше любви и дающему и получающему.
10. Использование чудес как зрелищ, стимулирующих веру, есть ложное понимание их назначения.
И. Молитва есть посредник чудес. Она — средство общения твари со своим Творцом. ³Через молитву любовь получена и выражена через чудеса.
12. Чудеса суть мысли. ²Мысли могут представлять как низший, телесный уровень опыта, так и высший, духовный уровень. ³На одном создается всё телесное, на другом — всё духовное.
13. Чудеса есть одновременно начала и концы, и так они изменяют временной порядок. ²Они всегда суть подтверждения но-
вого рождения, имеющего видимость движения назад; на самом же деле, это — движение вперед. ³Чудеса искореняют прошлое в настоящем, и так высвобождают будущее.
14. Чудеса свидетельствуют истине. ²Они убедительны, ибо приходят от убежденности. ³Без убежденности чудеса вырождаются в магию, бездумное, а следовательно, разрушительное или нетворческое использование разума.
15. Каждый день следует посвящать чудесам. ²Цель времени — дать тебе возможность научиться обращать его себе во благо. ³Таким образом, время — и средство обучения, и средство достижения цели. ⁴Время остановится, утратив свою полезность в обучении.
16. Чудеса — это средства обучения тому, что столь же благословенно отдавать, как и получать. ²Они одновременно умножают силу дающего и наделяют силой получающего.
17. Чудеса превосходят границы тела. ²

 Глава 1ПРЕДМЕТ И СТРУКТУРА ЕСТЕСТВОЗНАНИЯ
Термин «естествознание» происходит от соединения слов «естество», то есть природа, и «знание». Таким образом, дословное толкование термина – знание о природе.
► Естествознание в современном понимании – наука, представляющая собой комплекс наук о природе, взятых в их взаимосвязи. При этом под природой понимается все сущее, весь мир в многообразии его форм.

1.1. Наука. Функции науки
► Наука – это особый рациональный способ познания мира, основанный на эмпирической проверке или математическом доказательстве.

Науку рассматривают как сферу исследовательской деятельности, направленную на производство новых знаний о природе, обществе и человеке, включающую в себя все условия этого производства: ученых с их знаниями и способностями, научные учреждения и специальное оборудование, методы научно-исследовательской работы, систему научной информации.
Возникнув в Европе после философии и религии, в современном виде наука сформировалась в XVI–XVIII вв. Причина возникновения науки – соединение в своеобразном типе европейской культуры восточной чувственности с греческой рациональностью. Активно развиваясь, к началу XVIII в. наука заняла доминирующее место в культуре человеческой деятельности. С тех пор значение науки неуклонно возрастает. Если в начале XIX в. развитие науки зависело от развития производства, то к концу столетия ситуация изменилась: развитие науки стало предшествовать развитию производства.
В ХХ в. объем научной информации удваивался каждые 10–15 лет. В настоящее время наука охватывает около 15 тыс. дисциплин, которые разделяются на фундаментальные и прикладные, естественные и общественные. Изменился и статус ученого. До конца XIX в. научные исследования велись в университетах, где ученый добывал средства к жизни преподавательской работой. В настоящее время ученый – это особая профессия. С разделением науки на фундаментальную и прикладную, произошедшим в ХХ столетии, теоретические исследования стали непосредственно влиять на производство. Наука превратилась в важную производительную силу общества.
Выделяют три основные ипостаси науки: отрасль культуры, способ познания мира, социальный институт.

Наука как отрасль культуры

Термин «культура» (от лат. cultura – возделывание, воспитание, развитие, почитание) вошел в обиходевропейской социальной мысли во второй половине XVIII в. Первоначально понятие «культура» подразумевало целенаправленное воздействие человека на природу, а также воспитание и обучение самого человека. Современная трактовка понятия «культура» отражает как общее отличие человеческой жизнедеятельности от биологических форм жизни, так и качественное своеобразие

Лекция 1.

Предмет дисциплины, ее содержание и место в подготовке специалистов для сферы услуг

Общественное питание занимает важное место в реализации социально-­экономических задач, связанных с укреплением здо­ровья людей, повышением производительности их труда, рациональным использованием продовольственных ресурсов,  созданием возмож­ностей для культурного проведения досyга и охраной окружающей среды.

Общественное питание принадлежит как к сфере материаль­ного производства, так и к сфере обслуживания направленной на удовлетворение потребностей населе­ния в товарах (продукции) и услyгах.

­Положение общественного питания в общественном произ­водстве определяет перспективные направления eгo развития:

1.  Обеспечение качества и безопасности кулинарной продукции

2.  Выпуск кулинарной продукции, сбалансированной по oc­новным компонентам пищи: аминокислотному, жировому, углеводному, минеральному, витаминному макро- и микроэлементному составу

3.  Обеспечение хорошего усвоения пищи за счет придания ей необходимых органолептических свойств — аромата, вкуса, внешнего вида

4.  Снижение отходов и потерь пищевых веществ при кулинар­ной обработке продуктов; использование малоотходных и безотходных технологий

5.  Максимальная механизация и автоматизация производст­венных процессов, сокращение затрат ручногo труда, энер­гии, материалов

6.  Индустриализация процессов производства кулинарной продукции.

7. Оказание положительного влияния на организм человека – формирование иммунного статуса, устойчивости к стрессам, нормализация обменных процессов посредством  направленного формирования  функциональных свойств кулинарной продукции.

Перед работниками предприятия общественного питания стоит задача

постоянного увеличения товарооборота за счет  продукции собственного производства, и реализации услуг.

­ Предмет и задачи дисциплины

­Древние римляне поставили памятник своему мифическому врачевателю Эскулапу и двум eгo неразлучным помощницам ­ Гимее (покровительнице здоровья) и Кулине (богине кухни)  в знак тoгo, что Гимея проводит в жизнь свои законы руками Ky­лины. Пища дает нам и энергию, и материал для построения ткa­ней, и биологически активные вещества.

Однако питаемся мы не пищевыми веществами и даже не продуктами, а пригoтовленными из них блюдами, качество которых во многом зависит от владения специалистами технологией  пригoтовления пищи.

Технология производства продукции общественногo пита­ния, или кулинария, (от лат. culina ­ кухня) ­ техническая дис­циплина, изучающая  процессы рационального приготовления кулинарной продукции в условиях массового производства.

Цель дисциплины ­ приобретение студентами теоретических

ЗМІСТ
Лекція 1.

Деякі історичні відомості про виникнення

і розвиток теорії ймовірностей……………………………………………………4

Випадкові події. Стохастичний експеримент, простір елементарних

наслідків…………………………………………………………………………….5

Визначення випадкової події ………………………………………………….6
Лекція 2 . Алгебра подій……………………………………………………………………….7

Класичне означення ймовірності…………………………………………………8

Статистична оцінка ймовірності………………………………………………..9
Лекції 3,4. Умовні ймовірності. Незалежність подій……………………………………….10

Формула повної ймовірності…………………………………………………….11

Формули Байеса…………………………………………………………………..12

Послідовність незалежних випробувань. Формула Бернуллі………………….13

Найімовірніше число появ події………………………………………………..14
Лекція 5.

Випадкові величини. Оизначення випадкової величини……………………….15
Лекція 6.

Числові характеристики випадкової величини…………………………………17

Лекція 7,8. Неперервні випадкові величини………………………………………………..20

Моменти випадкових величин…………………………………………………24
Лекція 9. Багатовимірні випадкові величини………………………………………………..26
Лекція 10,11. Граничні теореми………………………………………………………………30
Лекція 12. Основні поняття математичної статистики. Методи

статистичного опису результатів спостережень………………………………36
Лекція 13. Числові характеристики вибіркового розподілу………………………………..38
Лекція 14. Методи оцінювання параметрів…………………………………………………41
Лекція 15,17 Довірчий інтервал . Перевірка статистичних гіпотез ………44
Лекція 18. Перевірка гіпотези про значимість коефіцієнта кореляції……………………..50

Критерій і його застосування………………………………………………..50
Список літератури…………………………………………………………………………… .54

Додатки…………………………………………………………………………………………55

Додаток 1. Значення функції щільністі нормального розподілу ,

…………………………………………………………….55

Додаток 2. Функція розподілу

нормального закону ;

, …………………., …………………………………………….57

Додаток 3. Квантилі розподілу Стьюдента ……………………………………….59

Додаток 4. Квантилі розподілу …………………………………………………..60

Додаток 5. Квантилі розподілу Фішера ………………………………………..62

 
 Лекція 1.

Деякі історичні відомості про виникнення
і розвиток теорії ймовірностей.

Теорія ймовірностей — це математична наука, що вивчає закономірності випадкових явищ. Виникнення теорії ймовірностей відноситься до середини XVII століття й пов’язане з іменами Гюйгенса (1629-1695), Паскаля (1623-1662),Ферма (1601-1665) і Я.Бернуллі (1654-1705). У переписці Паскаля й Ферма,

ТЕМА 1. СУТНІСТЬ ПЛАНУВАННЯ І ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

 1.1 Планологія як наука про планування

 Планування як самостійна галузь знань та особлива сфера людської діяльності, являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування різних господарських систем.

Ціль науки планування як складової економічної науки — описати, обґрунтувати та передбачити процес і явища дійсності (теоретичне відображення дійсності). Роль її та потреба в ній з боку суспільства зростає. Основим призначенням планування є зведення до мінімуму розбіжностей між імовірним і бажаним (оптимальним) майбутнім складних економічних організацій за умов певних дій під впливом навколишнього середовища.
До факторів, що обумовлюють зростаючу роль науки планування в загальнополітичному, соціальному, економічному і культурному середовищі можна віднести:

• перехід до ринкових відносин та зміну методів господарювання, що потребує перебудови систем планування на всіх рівнях управління економікою;

• розвиток науково-технічного прогресу, зростання чисельності управлінських кадрів;
• зростання масштабів суспільного виробництва, ускладнення господарських зв’язків, розширення міжнародних зв’язків.

Наука планування - це система упорядкованих знань про суть, методологію, методику і організацію планування.

Суть планування

полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначенні найкращих методів і способів їх досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань, і встановленні їх взаємодії. Отже, реалізація процесу планування включає вибір соціально-економічних цілей організації за наявних альтернатив, обґрунтування засобів використання обмежених ресурсів для досягнення поставлених цілей у майбутньому.

Сам процес планування проходить чотири етапи:

1)    розробку загальних цілей;

2)    визначення конкретних цілей на даний період із наступною їх деталізацією;

3)    визначення шляхів і способів досягнення цілей;

4)    контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників із фактичними та коригування цілей.

У процесі планування кожне підприємство повинно відповісти на такі запитання:

• що повинно бути зроблено і для чого?

• коли це буде зроблено і хто його буде робити?
• де це буде зроблено, і що для цього необхідно?

Вирішення цих питань є функцією планування, яка є основою для прийняття рішень та являє собою управлінську діяльність, що передбачає розробку цілей і завдань управління виробництвом, а також

Модуль 1 РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

 Тема 1. Предмет, метод і завдання дисципліни «Регіональна економіка»
1.1. Визначення предмету курсу.
1.2. Місце курсу в системі наукових дисциплін.
1.3. Методи і методологічні основи курсу «Регіональна економіка».
1.4. Завдання курсу «Регіональна економіка».

1. Визначення предмету курсу
   

Розвиток будь-якого регіону і країни в цілому залежить від економічного, природно-ресурсного і трудового потенціалу, тобто він залежить від наявних продуктивних сил. Вони є національним багатством, визначають перспективу і можливий рівень його соціально-економічного розвитку.
Предмет курсу - просторова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюється на різних рівнях (населений пункт, адміністративний район, область, економічний район тощо). Елементи просторової організації продуктивних сил (природні ресурси, людський і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, наявна територіальна інфраструктура, регіональні системи господарювання) є об’єктами вивчення науки розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. Спектр і склад продуктивних сил постійно розширюються. Сьогодні до продуктивних сил відносять: науку, інноваційні процеси, методи прогресивної організації праці, інформацію та інші елементи. Головною продуктивною силою залишається людина, яка створює матеріальні блага і споживає їх.
Регіональна економіка як просторова організація продуктивних сил має вивчатися у тісному взаємозв’язку з проблемами формування ефективної державної регіональної економічної політики й розвитку міжрегіональних та зовнішньоекономічних зв’язків. Вивчення курсу «Регіональна економіка» дає змогу оволодіти закономірностями та факторами сучасного розміщення продуктивних сил як національного багатства, особливостями територіального господарювання, сформувати перспективи регіонального розвитку, прийняття довгострокових рішень щодо розміщення продуктивних сил. На розвиток продуктивних сил впливають такі фактори, як нерівномірне розміщення продуктивних сил, природно-ресурсного потенціалу, кліматичні умови, шляхи сполучення (доставка матеріально-сировинних ресурсів і готових товарів до споживачів), паливно-енергетичне забезпечення тощо.
1.2. Місце курсу в системі наукових дисциплін

У регіональній економіці для розміщення продуктивних сил найважливішим є економічна ефективність виробництва та забезпечення споживача якісними продуктами і товарами. Наука про розміщення продуктивних сил вивчає закономірності територіальної організації виробництва. Її головне завдання — раціональний розвиток і досягнення високої продуктивності суспільної праці шляхом залучення до трудової

 СПИСОК ИСПОЛЬЗУЕМЫХ СОКРАЩЕНИЙ
ГК РФ – Гражданский кодекс Российской Федерации (части первая, вторая и третья) (ред. от 2 февраля 2006 г.) // СЗ РФ. 1994. № 32. Ст. 3301; 1996. № 5. Ст. 410; 2001. № 49. Ст. 4552; 2003. № 46 (часть 1). Ст. 4434; Российская газета. 2006. 8 февраля.
ГПК РФ – Гражданский процессуальный кодекс РФ от 14 ноября 2002 г. № 138-ФЗ(ред. от 27 декабря 2005 г.) // СЗ РФ. 2002. № 46. Ст. 4532; Российская газета. 2005. 31 декабря.
АПК РФ – Арбитражный процессуальный кодекс РФ от 24 июля 2002 г. № 95-ФЗ(ред. от 27 декабря 2005 г.) // СЗ РФ. 2002. № 30. Ст. 3012; Российская газета. 2005. 30 декабря.
ЗК РФ — Земельный кодекс Российской Федерации от 25 октября 2001 г. № 136-ФЗ (ред. от 31 декабря 2005 г.) // СЗ РФ. 2001. № 44. Ст. 4147; Российская газета. 2005. 31 декабря.
Вводный закон – Федеральный закон от 25 октября 2001 г. № 137-ФЗ «О введении в действие Земельного кодекса Российской Федерации» (ред. от 31 декабря 2005 г.) // СЗ РФ. 2001. № 44. Ст. 4148; Российская газета. 2005. 31 декабря.

ВК РФ — Водный кодекс Российской Федерации от 16 ноября 1995 г. № 167-ФЗ (ред. от 31 декабря 2005 г.) // СЗ РФ. 1995. № 47. Ст. 4471; Российская газета. 2005. 31 декабря.
ЛК РФ – Лесной кодекс Российской Федерации от 29 января 1997 г. № 22-ФЗ (ред. от 31 декабря 2005 г.) // СЗ РФ. 1997. № 5. Ст. 610; Российская газета. 2005. 31 декабря.
УК РФ — Уголовный кодекс РФ от 13 июня 1996 г. № 63-ФЗ (ред. от 5 января 2006 г.) // СЗ РФ. 1996. № 25. Ст. 2954; Российская газета. 2006. 11 января.

КоАП РФ — Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях от 30 декабря 2001 г. № 195-ФЗ (ред. от 16 марта 2006 г.) // СЗ РФ. 2002. № 1 (часть I). Ст. 1; 2003. № 27 (часть 2). Ст. 2717; Российская газета. 2006. 21 марта.
ГрадК РФ — Градостроительный кодекс РФ от 29 декабря 2004 г. (ред. от 31 декабря 2005 г.) // Российская газета. 2004. 30 декабря; 2005. 31 декабря.

ТК РФ - Трудовой кодекс Российской Федерации от 30 декабря 2001 г. № 197-ФЗ (ред. от 9 мая 2005 г.) // СЗ РФ. 2002. № 1 (часть I). Ст. 3; Российская газета. 2005. 13 мая.
НК РФ – Налоговый кодекс Российской Федерации: часть первая от 31 июля 1998 г. № 146-ФЗ и часть вторая от 5 августа 2000 г. № 117-ФЗ (ред. от 13 марта 2006 г.) // СЗ РФ. 1998. № 31. Ст. 3824; 2005. № 1 (часть 1). Ст. 38; Российская газета. 2005. 16 марта.
БК РФ – Бюджетный кодекс Российской Федерации от 31 июля 1998 г. № 145-ФЗ (ред. от 2 февраля 2006 г.) // СЗ РФ. 1998. № 31. Ст. 3823; Российская газета. 2006. 8 февраля.
ЖК РФ – Жилищный кодекс Российской Федерации от 29 декабря 2004 г. № 188-ФЗ(с изменениями от 31 декабря 2005 г.) // СЗ РФ. 2005. № 1 (часть1). Ст.14; Российская газета. 2005. 31 декабря. № 297.
Закон об охране окружающей среды – Федеральный закон «Об охране окружающей среды» от 10 января 2002 г. (ред. от 31 декабря 2005 г.) // СЗ РФ. 2002. № 2. Ст.133; 2005. № 1 (часть 1). Ст. 25; Российская газета. 2005. 31 декабря.
Закон о недрах — Закон Российской Федерации «О недрах» (в ред. от 3 марта 1995 г.

Содержание
Список сокращений

 Глава I. Общие положения
Статья 1. Основные понятия
Статья 2. Предмет регулирования и область действия настоящего Федерального закона
Статья 3. Правовое регулирование ведения гражданами садоводства, огородничества и дачного хозяйства

 Глава II. Формы ведения гражданами садоводства, огородничества и дачного хозяйства
Статья 4. Формы садоводческих, огороднических и дачных некоммерческих объединений
Статья 5. Наименование и место нахождения садоводческого, огороднического или дачного некоммерческого объединения
Статья 6. Правовое положение садоводческого, огороднического или дачного некоммерческого объединения
Статья 7. Правомочия садоводческого, огороднического или дачного некоммерческого объединения
Статья 8. Ведение садоводства, огородничества или дачного хозяйства в индивидуальном порядке
Статья 9. Ассоциации (союзы) садоводческих, огороднических и дачных некоммерческих объединений
Статья 10. Представительства садоводческих, огороднических и дачных некоммерческих объединений и ассоциаций (союзов) садоводческих, огороднических и дачных некоммерческих объединений
Статья 11. Фонды взаимного кредитования и фонды проката

 Глава III. Зонирование территории и предоставление садовых, огородных и дачных земельных участков
Статья 12. Зонирование территории для размещения садоводческих, огороднических и дачных некоммерческих объединений
Статья 13. Определение потребности в земельных участках для размещения садоводческих, огороднических и дачных некоммерческих объединений
Статья 14. Выбор и предоставление земельных участков для размещения садоводческих, огороднических и дачных некоммерческих объединений
Статья 15. Ограничения предоставления садовых, огородных и дачных земельных участков
Глава IV. Создание садоводческих, огороднических и дачных некоммерческих объединений. Права и обязанности членов садоводческих, огороднических и дачных некоммерческих объединений

Статья 16. Создание садоводческого, огороднического или дачного некоммерческого объединения
Статья 17. Государственная регистрация садоводческого, огороднического или дачного некоммерческого объединения
Статья 18. Членство в садоводческом, огородническом или дачном некоммерческом объединении
Статья 19. Права и обязанности члена садоводческого, огороднического или дачного некоммерческого объединения

 Глава V. Управление садоводческими, огородническими и дачными некоммерческими объединениями
Статья 20. Органы управления

Конституція України
Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей,
виражаючи суверенну волю народу,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклуючись про зміицення громадянської злагоди на землі України,
прагнучи розвивати ізміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
приймає цю Конституцію – Основний Закон України.
Преамбула конституції — це звичайна для світової конституційної практики невелика за обсягом, урочиста, написана навіть з певним пафосом вступна частина до її основного змісту. Преамбула виконує переважно дві основні функції: по-перше, вказує на те, хто і в якому порядку прийняв конституцію, і, по-друге, містить коротку характеристику умов і мотивів прийняття конституції та цілей, які при цьому переслідуються. Положення преамбули мають істотне значення в соціальному, політичному, ідеологічному та юридичному аспектах. Вони допомагають краще зрозуміти зміст конституції, сприяють її правильному тлумаченню і застосуванню.
Ці риси преамбули властиві також невеликій вступній частині, якою відкривається Конституція України 1996 р. Преамбула є ЇЇ складовою частиною і має для законодавчої, виконавчої і судової влади не тільки моральну, а й юридичну силу.
На відміну від Конституції У РСР 1978 р., яка називалася «Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки» (після проголошення незалежності назву змінено на «Конституція (Основний Закон) України»), в назві чинної Конституції України термін «Основний Закон» не використовується. Зовнішні термінологічні зміни певною мірою відображують якісні зрушення в самих основах соціально-політичного розвитку та статусу України як незалежної держави, невід’ємним атрибутом суверенності якої є Конституція.
Проте справа не тільки в цьому. Поняття «Конституція» і «Основний Закон» у сучасній юридичній науці і практиці вживаються як тотожні. З цього виходить і Конституція України, фіксуючи цю тотожність не в назві (внаслідок тавтології), а в завершальних рядках преамбули (ч. 9). Як Основний Закон Конституція України становить ядро національної правової системи, є юридичною базою для розвитку всього українського законодавства.
Преамбула виходить з того, що Конституція